РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ
Високопреосвященнішого Нифонта, митрополита Луцького і Волинського
боголюбивим пастирям, чесному монашеству та всім вірним чадам Волинської єпархії Української Православної Церкви 

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ, СЛАВІТЕ!

Воістину торжествує вся Вселена від дня Різдва Христового і дотепер. Церква Христова прийняла Сина Божого людським серцем, і через це, радіючи у всі віки, людськими вустами вона співає разом з ангелами: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благоговіння» (Лк. 2, 14). Яке чудо! Той, Хто сотворив Всесвіт, Творець і Бог, Цар і Владика,  ліг у вертепі, у ложеснах Матері і в яслах; сонми Ангелів оточували Його. Він сидів на Небі праворуч Отця і в той же час почивав у яслах, ніби вище Херувимів. Але воістину тут, у яслах, був тоді престол херувимський, престол царський, святе святих, престол єдиний славний на землі, престол святійший, тому що на ньому почивав Христос, Бог наш. Віфлеємська печера стала Небом, Пречиста Діва Марія стала херувимським престолом, а ясла вмістили невмістимого Христа Бога нашого. Роздумуючи над цією тайною, завмирає людський розум, і тільки віруюче серце, переповнене невимовною радістю, безмежно складає подяку Господу. Тут знову відкривається глибина незбагненних чудес: «Христос Іісус прийшов у світ спасти грішників, з яких я перший»,– говорить апостол Павло (1Тим. 1, 15). Велике це диво, дорогі мої брати і сестри, що Бог став людиною! Тут відкривається таємниця Промислу Божого та Його всемогутня сила і премудрість. Ще більше чудо, що Бог став людиною, щоб спасти людину; тут розкривається безмежна Божественна Любов – та Любов, яка готова померти за нас. Людина, внаслідок падіння праотця Адама, відпала від Бога, прогнівила Бога своїм непослухом, стала рабом гріха, полонеником диявола, спадкоємцем вічних мук. Для людини не було посередника, щоб примирити її з Богом; для людини були закриті двері Небесного Царства та втрачена надія на спасіння. Бог зглянувся над творінням Своїх рук, Сам зійшов на землю, втілився, щоб спасти цю людину, тобто показати їй шлях до спасіння, відкрити їй ворота Царства Небесного, з’єднати її з Богом і Отцем, позбавити від рабства гріха, від полону диявольського, від вічних мук: «Син Людський прийшов знайти і спасти загибле» (Мф. 18, 11).
Крізь століття, крізь тисячоліття незгасно сіяє для нас Віфлеємська зірка. Але її благодатне світло відкривається тільки тим, хто хоче побачити світло Євангелія Христового. Іісус Христос спасає тих, хто сам хоче спасатися. Не можна змінити людину без її на те добровільної згоди. Христос приніс нам можливість духовного переродження, але від особистого вибору кожного залежить, чи відбудеться воно. По милості Божій в наш час продовжується повернення людей до Бога, до віри і до Церкви, до незмінних моральних і спасительних законів Євангелія. У вічному сяйві Віфлеємської зірки згасає злоба та ненависть, ворожнеча і помста, різноманітні негаразди, які чинить у цьому світі ворог роду людського – диявол. Господь постійно дивиться на нашу Землю Своїм милостивим оком, знову сходить до нас і духовно народжується в серцях глибоко віруючих людей. Ангели сповіщають велике чудо Боговтілення, а людські серця відгукуються на цю звістку подячними молитвами та добрими ділами.          
Кожен прожитий рік – це або наближення до Господа, або віддалення від Нього. Ми радіємо відродженню храмів і монастирів, але самі то ми, чи живемо по вірі? Мало називати себе православним, треба ним бути. Купель хрещення – не кінець і не вінець, а лише початок духовного шляху православного християнина. Подальша його доля в земному житті та у вічності визначається його відданістю Богу, або байдужістю до Бога. Відродження Правслав’я не може відбуватися без особистого подвигу, що вимагає від нас, в першу чергу, жертовного служіння – служіння Богу і Його Святій Церкві, служіння тим, хто сьогодні терпить нужду, хто потребує нашої підтримки, доброго слова та допомоги. Віддаваймо нашу любов нужденним людям, а це і буде виконанням Христового заповіту – Любіть один одного! (Ін. 13, 34).
Коли ми сьогодні говоримо: «Слава Богу за прожитий рік!», то насамперед дякуємо Йому за те, що Він не дав нам померти раптовою смертю, без причастя і покаяння. Кінець земного життя нікому з людей невідомий і щодня може бути останнім. Кожен прожитий рік невблаганно наближає нас до того грізного Дня, коли всякий із нас повинен буде стати перед Єдиним праведним Судією – Богом. Давайте запитаємо свою совість, скільки по-справжньому добрих справ ми могли зробити, і не зробили? Наш зухвалий розум та нечисте серце часто штовхають нас на шлях до самовиправдання; свої духовні лінощі ми оправдуємо недостачею часу, непереборними, на наш погляд, обставинами. Але ж Господь словами царя і пророка Давида сказав: «Мужайтесь, і хай кріпиться серце ваше, всі, хто надіється на Господа!»  (Пс. 30, 25). Тож поспішімо, дорогі мої брати і сестри, принести в дарунок Богомладенцю Христу наше терпіння, прості та щирі любов, віру і надію, слізні покаяння та працю рук наших, Богу на славу і людям на радість, а нам на спасіння.
Повертаючи молитовний погляд до Віфлеємських ясел, вседушевно бажаю Вам, щоб рік, що наступив, став роком народження в нас нової людини, роком духовного відродження, а найбільше – роком для творення добрих діл. Хай той Божественний мир, про який співали святі  Ангели у цю незбагнену таємничу світозарну ніч Різдва Христового, стане назавжди нашим надбанням.

ХРИСТОС З НЕБЕС, ЗУСТРІЧАЙТЕ!

З архіпастирським благословенням по милості Божій
митрополит Луцький і Волинський НИФОНТ
Різдво Христове. 2007/2008 р., м. Луцьк