Якби мене запитали про плани на ранок суботи, то відповідь була б, однозначно, «відіспатися». Впевнена, що дев’ять з десяти людей у ніжному віці 18-35 років, які за законом у нашій країні є представниками молоді, відповіли б щось подібне. Проте готових пожертвувати довгожданним вікендом, аби навідати невиліковно хворих малят, залишених своїми батьками, цього разу знайшлося більше п’яти.

У ківерцівському Будинку Малятки «Сонечко» нас вже чекали. Люб’язна методист Галина Панасівна зустріла і запросила до актової зали, де разом вирішили, як проведемо час з дітьми. Олена зі своєю донькою Катею (ось і підростаюче покоління волонтерів) та Люда залишилися з дво- і трирічними малятами, Аню «захопили» старші, а чоловіча частина нашої волонтерської групи – Олег та Юра – за порадою вихователів, розпочала роботу з хлопчаками.

Розмальовували, складали пазли, гралися у «паровозика» та «ведмедя», читали казки та розгадували загадки. Діти одразу прийняли нас як своїх – шестирічна Аліна похвалилася, що вони мають акваріум і доглядають за рибками, а Таня запитала «Тьотю, приїдете до нас на утрєнік?». Хлопці швидко подружилися і навіть провели рицарські бої у спортзалі, після чого найактивніший з дітей, Артур, вирішив, що сьогодні ж їде з нами до Луцька.

По дорозі додому ділилися між собою враженнями. Олена, волонтер, 31 рік:

«У дитячому будинку сьогодні була вперше в житті, тому для мене все нове. Відчувається, що тут ти особливо потрібний. Діти потребують твоєї уваги, любові…»

Анна, студентка, 18 років:

«Спочатку трішки хвилювалась, але як тільки побачила діток, весь страх кудись зник. Вони дуже енергійні і веселі, гратися з ними – одне задоволення. Коли малятко обіймає тебе своїми маленькими ручками при першій ж зустрічі, серце просто тане. Вони настільки відкриті і щирі, що просто неможливо не хотіти повернутися до них знову».

Людмила, економіст, 25 років:

«В мене склалося враження, ніби тих четверо дівчаток і троє хлопчиків, з якими познайомилася, є моїми меншими братиками і сестричками. Малечі ми, здається, теж сподобалися. Дві години гри завершилися нелегким розставанням»

Відкритості та щирості, простоти та радості, якою поділилися з нами мешканці з Будинку малютки вистачить на багато днів. У той прохолодний день кожен з нас повіз шматочок «сонця» з собою…

Інна Ляцевич

волонтер Товариства преподобного Ніколи Святоші, князя Луцького