СВЯТИТЕЛЬ СПИРИДОН ТРИМІФУНТСЬКИЙ
День пам’яті 25 (12 ст. стиль) грудня

У 325 р. імператор Константин Великий вирішив скликати Вселенський Церковний Собор в Нікеї поблизу Константинополя. На Собор було запрошено всіх архієреїв, що уціліли під час гонінь. Святитель Спиридон Триміфунтський був до посвячення в сан простим пастухом на Кіпрі, тому він прийшов до імператорської резиденції, де проходив Собор, в своєму пастушому вбранні: вітхому плащі й старих сандалях. Іншого одягу в нього не було. Він все роздавав бідним. Римський воїн, що стояв на варті біля палацу, сказав йому:

– Йди звідси, убогий. Тут імператор з архієреями засідають.

– Я – архієрей, – сказав святитель Спиридон.

– Який ти архієрей! – обурився стражник й ударив святителя по щоці. Той відразу підставив й іншу.

– Так, ти – архієрей, – погодився воїн і з повагою звільнив йому дорогу... Перший Вселенський Собор мав величезне значення в історії Православної Церкви. Тут представники всіх Помісних Церков могли зустрітися один з одним і обговорити важливі питання віровчення. Вперше на весь світ міг пролунати голос усієї Церкви.

Собор засудив Александрійського пресвітера Арія, надзвичайно гордого чоловіка. Він стверджував, що Син Божий є створеним і не вічним. Своєю ораторською майстерністю Арій привернув у цю єресь не тільки багато простих людей, але навіть деяких священиків і архієреїв. Помилкове вчення Арія як би виключало Христа із Святої Трійці. За переказами, не стерпівши таких блюзнірських слів про Сина Божого святитель Миколай ударив його по обличчю, Арій, звичайно, не підставив іншу щоку, а зажадав засудити святителя і не заспокоївся, поки його не посадили до темниці. Тоді святитель Спиридон, якого пов’язувала з святителем Миколаєм духовна дружба, явив всім як би наочний символ Трійці, Єдиної в Трьох Особах. Він легко стиснув цеглину, і з неї вирвалося полум’я, вниз потікла вода, а в руці залишилася глина. Грецькому філософу, що вступив з ним у дебати він сказав: "Слухай, філософе, що я говоритиму тобі: ми віруємо, що Всемогутній Бог з нічого створив Своїм Словом і Духом небо і землю, людей і весь видимый та невидимий світ. Слово – це Син Божий, Який зійшов заради наших гріхів на землю, народився від Діви, жив з людьми, постраждав, помер для нашого спасіння і потім воскрес, спокутував Своїми стражданнями первородний гріх і совоскресив із Собою людський рід. Ми віруємо, що Він Єдиносущний і Рівночестний з Отцем, і віруємо в це без жодних лукавих сумнівів, бо таємницю цю осягнути людським розумом неможливо". Цими словами святитель Спиридон сформулював той Символ віри, який був прийнятий на I Вселенському Соборі і який ми зараз сповідуємо. Філософ, замовкнувши, сказав своїм друзям: "Поки змагання зі мною йшло за допомогою доказів, я виставляв проти одних доказів інші і своїм мистецтвом сперечатися відбивав усе. Але коли, замість доказу від розуму, з вуст цього старця почала виходити якась особлива сила – докази стали безсилі проти неї, оскільки людина не може чинити опір Богу".

Історія, повідомлена істориком Созоменом, вельми характерна для святителя: у нього був звичай із зібраного врожаю одну частину роздавати бідним, а іншу – віддавати потребуючим у борг. Сам він особисто нічого не давав, а просто показував вхід до комори, де кожний міг взяти, скільки потрібно, а потім повернути таким же чином, без перевірки і звіту.

Відома також розповідь Сократа Схоластика про те, як злодії вирішили викрасти овець святого Спиридона: пізно вночі залізли вони в кошару, але тут же невидимою силою виявилися зв’язаними. Коли настав ранок, святий прийшов до стада. Побачивши зв’язаних розбійників, помолився, розв’язав їх і довго вмовляв залишити беззаконний шлях і здобувати прожиток чесною працею. "Потім, подарувавши їм по вівці і відпускаючи їх, ласкаво сказав: щоб не даремно ви не спали".

Святитель Спиридон Триміфунтський вражає нас своєю дивною простотою і силою чудотворіння, дарованою йому Богом. По його молитвах на Кіпрі регулярно йшли дощі, хоча взагалі на цьому острові засуха – звичайне явище, а дощ – свято. Він воскрешав мертвих, втихомирював шторми та бурі. В історії Церкви святитель Спиридон шанувався на рівні з святителем Миколаєм. І мощі їх, по Промислу Божому, покояться зовсім поряд, навпроти один одного: святителя Миколая – в м. Барі (Італія), а святителя Спиридона – на о. Корфу. Цікавим є той факт, що протягом ось уже другої тисячі років мощі святителя Спиридона залишаються абсолютно нетлінними. Шкіра святителя зберігає еластичність, а суглоби – здатність згинатися! Таке чудове збереження мощей приголомшує уяву, тому що, всупереч звичаю, мощі зберігаються повністю відкритими.

Святителю отче Спиридоне, моли Бога за нас!