ЧИ ПОТРІБЕН ІІСУСУ ХРИСТУ РОДОВІД?

Новий Завіт починається з Євангелія від Матфея. А воно, у свою чергу, – зі слів: "Книга родоводу Іісуса Христа, Сина (староєврейською мовою слово "бен" (син) може означати не тільки син, а й внук, правнук і взагалі будь-який нащадок) Давида, Сина Авраама". Далі – список із сорока двох імен предків Іісуса Христа. Родовід Спасителя є ще й в Євангелії від Луки. Причому, якщо в апостола Матвія генеалогія починається з родоначальника єврейського народу – Авраама, то в Луки вона продовжується далі й доходить до самого Адама. В обох євангелістів родовід простежується до Іосифа, чоловіка Діви Марії – Матері Іісуса Христа.

Сучасній непідготовленій людині складно читати генеалогію Спасителя, – вона здається довгою, нудною, а головне – абсолютно непотрібною. Замість вражаючих чудес Христа і Його вчення, читач відразу ж наштовхується на цей величезний перелік імен. Проте Новий Завіт зовсім не випадково починається з генеалогії Іісуса. Для християнства родовід Спасителя має принципове значення. Чому?

Ось вже 2000 років триває суперечка про те, Хто ж Такий був Іісус Христос. Багато людей погоджуються, що Іісус із Назарета – це дійсно історична Особа, а не вигаданий герой християнської міфології, поважають Його етичне вчення і шанують, як великого Вчителя праведності. Проте під сумнів ставлять те, що для християн є серцевиною Євангелія і непорушною істиною: Іісус – це Той Самий Спаситель світу, обіцяний Богом ще Адаму. Чому християни впевнені в цьому?

Для людей, які визнають авторитет і особливе значення Біблії, важливою причиною переконаності християн могли б послугувати старозавітні пророцтва. Біблія написана задовго до народження Іісуса Назарянина і містить пророцтва про те, що людство буде врятовано через явлення у світ Христа, або Месії ("Помазаника" – євр.). Серед них читач знайде і «генеалогічний» доказ, який повинен допомогти людям впізнати істинного Месію. Бог, звертаючись спочатку до Авраама, а потім до ізраїльського царя Давида, передбачив, що Месія – Спаситель Світу, буде саме їх нащадком. Вірячи в це, стародавні іудеї ставилися надзвичайно серйозно до продовження свого роду. Народження дитини ізраїльтяни вважали Божим благословенням. У кожній сім’ї обов’язково велися родоводи. Генеалогічні таблиці зберігалися і в сім’ях, і в Єрусалимському Храмі. Будь-який ізраїльтянин чудово знав, до якого з дванадцяти іудейських колін (племен) належить він і його предки. Тому наведений родовід не викликав сумнівів у достовірності – інакше й бути не могло! – і був самоочевидним аргументом.

Коли в апостолів, які теж належали до ізраїльського народу, постало питання, чи слідувати їм за Іісусом, то, в першу чергу, вони замислювалися і згадували знайомі їм з дитинства біблійні пророцтва, запитуючи: чи правда, що людина на ім’я Іісус із крихітного міста Назарет – це нащадок царя Давида? Генеалогія Христа відповідає на це питання – "так". Причому походження Месії від Авраама і Давида було для апостолів лише одним з величезної кількості біблійних пророцтв про Месію. І всі вони з вражаючою одностайністю сходилися саме на Іісусі. Для людей, які прийняли Євангеліє, це означало, що перед ними Спаситель світу. І вони йшли за Ним, не зважаючи на те, що Він був не знатний, не закінчував спеціальних релігійних шкіл, а за фахом був звичайним теслярем.

Для першого покоління християн родовід Іісуса став аргументом, який і надалі залишається актуальним. Люди, як і раніше, спираються на цей та інші біблійні пророцтва, щоб з’ясувати для себе: чи дійсно на землю Ізраїлю 2000 років тому прийшов саме Месія, а не просто талановитий проповідник і мораліст? Проте є в євангельського родоводу й інші важливі цілі. По-перше, в різні епохи історії християнства були люди, які заперечували єдність Старого і Нового Завітів. Вони стверджували, ніби насправді Бог Старого Завіту – злий, жорстокий і мстивий демон. А євангельський Бог – це добрий Бог любові і всепрощення. Цікаво, як ставився до подібних теорій найпослідовніший проповідник зміни Старого Завіту на Новий – апостол Павло. Без особливої політкоректності він назвав все це негідними бабськими байками (1Тим. 4:7). Найкращою відповіддю таким байкотворцям є євангельська генеалогія "доброго Бога". Вона показує, що Бог Старого і Нового Завітів – Один і Той же.

І по-друге, перш ніж почати розповідь про народження Спасителя, Євангеліє озирається на минулі тисячоліття, на те, як Бог готував людство до цієї події. Розповідь про підготовку – це Старий Завіт, а в Євангелії приводяться тільки імена. Проте в них викладена вся історія старозавітних людей, які повірили й пішли за Єдиним Богом, пішли наперекір всьому тодішньому язичницькому світу.

Родовід розповідає про те, який довгий і важкий шлях повинне було пройти людство, перш ніж зуміло зустріти Христа. Цей шлях був і є непростим, адже віруючого чекають і зльоти, і падіння, хвилини справжньої духовної радості і жахлива безвихідь, зустрічі зі справжньою святістю і явною підлотою. Головне йти. Завершення шляху – це зустріч з Христом.

І нарешті, останнє. Євангеліє – важка й нескінченно глибока книга. Всі християни прагнуть читати її хоча б потроху щодня протягом всього життя і постійно знаходять у ній щось актуальне для себе. Тому не треба думати, що в Євангелії є щось непотрібне або застаріле. Просто дещо важко зрозуміти, а ще важче йому слідувати, тому що ми не завжди готові його сприйняти... А декілька сторінок можна перегорнути, не читаючи, іноді це навіть потрібно, але тільки для того, щоб коли-небудь обов’язково повернутися до них знову.